Навігаційний рядок: Головна сторінка > Віровчення > Житія святих > 8.10. День Преподобного Сергія Радонезького

8.10. День Преподобного Сергія Радонезького

07 10 2012

Багато століть тому, коли не було ще ні поїздів, ні автомобілів, ні літаків, коли мало було міст, в Росії були величезні, дрімучі ліси. Поселення знаходилися далеко одне від одного. Жили люди в дерев’яних будинках, орали землю, полювали в лісах, ловили рибу в річках та озерах.

Недалеко від міста Ростова Великого у селі Варниці жило одне подружжя – Кирило та Марія. Вони були дуже благочестивими, любили Бога, намагалися завжди допомагати бідним і часто ходили у церкву. Особливо були вони прихильними до богомольців, до бідних, у яких не було свого дому. Вони приймали таких вбогих до себе, годували, напували і залишали в себе ночувати.

У Кирила та Марії було декілька дітей – Стефан, Петро і Варфоломій. Мати помітила із самого народження, що молодший був особливим хлопчиком, не схожим на інших.Народився Варфоломій (майбутній преподобний Сергій) 3 травня 1314 року. ще коли він перебував у лоні матері, коли вагітна Марія була на Божественній літургії, люди, що молилися у храмі, чули трикратне скрикування малюка: перед читанням Святого Євангеліє, під час херувимської пісні і коли священик виголосив “Святая святим”.

З перших днів життя немовля дивувало всіх дотриманням посту: по середам і п’ятницям він не вживав молока матері, а в інші дні, якщо Марія вживала у їжу м’ясо, немовля також відмовлялося від молока матері. Помітивши це, Марія відмовилася від м’ясної їжі.

Коли Варфоломієві виповнилося сім років, його відвели разом із братом Стефаном до школи. Школа ця при церкві. У той час на Русі люди були дуже богомільні: любили довгі церковні богослужіння, гарний спів і своїх дітей починали вчити грамоти за допомогою молитов та псалмів. Абетка тоді була без малюнків та віршиків, і вчитися по ній було не так легко, як тепер. Вчителем, зазвичай, був дячок і він суворо карав дітей, які погано вчилися. Часто ставив їх у куток, на коліна, і дітям було соромно, коли товариші глузували з них, а батьки дуже засмучувалися, якщо діти їх погано вміли читати Слово Боже.

Стефан навчався добре, а маленькому Варфоломію грамота погано давалася. Він старався усіма силами, навіть плакав потай вночі, так було йому гірко, що не дається ця важка абетка. У вільний час хлопчики, хоч були ще маленькими, вже допомагали, як могли, своїм батькам. У боярина Кирила було декілька коней. Зазвичай хлопчикам доручали відводити коней у поле, і вони із задоволенням сідали верхи і гнали коней у поле й назад.

Якось батько послав маленького Варфоломія одного в ліс за кіньми. День був спекотний, у полі пахло квітами, і голосно співали пташки. Прийшов Варфоломій туди, де паслися завжди їхні коні, і побачив, що немає їх. Став хлопчик шукати, піднімався на пагорби, покриті дрібним березняком і ялинками; підходив до ставка, де синіла вода, відображуючи біг хмаринок. Коней не було ніде! Хлопчик втомився, бігаючи і розшукуючи їх. Варфоломій не кричав і не плакав, що зробили б на його місці інші діти; він тільки молився Богу, щоб Він допоміг знайти коней.

І раптом на узліссі побачив Варфоломій старенького старця, сивенького, з довгою бородою. Старець ласкаво посміхався.
- Що тобі потрібно, хлопчику, – запитав він його, – про що ти молишся?

Маленький Варфоломій не злякався незнайомої людини. Він відчув, що це не простий монах, а святий, якого послав йому на поміч Господь.

- Я хочу добре вчитися, – відповів хлопчик, – мені хочеться оволодіти важкою азбукою, яка мені не дається.
- Стань поруч зі мною, будемо разом молитися!

Коли вони помолилися, вийняв старець з-за пазухи скриньку, узяв звідти шматочок проскури, благословив нею Варфоломія і наказав з’їсти. І тут раптом вийшли і коні на галявину. Старець хотів було попрощатися з Варфоломієм, але хлопчик вмовив його піти до них додому.
- Мої батьки, – сказав хлопчик, – люблять богомільних людей.

Вдома після вечері старець звелів Варфоломію взяти книгу і читати псалми.
- Так я ж не вмію читати! – сказав, ледве не плачучи, Варфоломій.

Але старець розкрив книгу і ще раз звелів читати. Тоді хлопчик, який завжди слухався старших, взяв у руки Псалтир – і що ж? Раптом почав читати дуже добре і правильно. І всі зрозуміли, що це було Боже чудо. А батькам монах сказав:
- Тепер він буде добре вчитися і буде знати Священне Писання, а коли виросте, багато прийде до нього і навчиться від нього заповідям БОЖИМ.

Переночував старець в Кирила та Марії, наступного дня благословив всіх і пішов. А Варфоломій з того дня став так добре вчитися, що незабаром випередив у навчанні всіх товаришів. Він дедалі більше любив молитися Богові, у пісні дні – середу та п’ятницю – їв тільки хліб і пив одну лиш воду, завжди був слухняним і ласкавим. Ніколи він не сердився на братів, навіть коли вони його кривдили; нікого сам не кривдив, не скаржився на інших, усе покірно терпів і не плакав. Коли він бачив бідного або знедоленого, то віддавав йому все, що мав. І чим старшим ставав, тим більше його вабило у ліс, де можна було наодинці молитися Богу. Часто у ті часи ішли богомільні люди в дрімучі ліси, будували там собі хатинки і цілими днями стояли на молитві. Ось і Варфоломієві захотілося так піти, але батьки сказали:
- Ми вже старенькі, не покидай нас, поживи ще з нами!

І він послухався і залишився. Але через декілька років самі батьки захотіли піти в ченці, і Варфоломій зміг тоді і виконати своє заповітне бажання. Брат його Стефан вирішив піти разом із ним.

Йшли вони дрімучим лісом і раптом побачили пагорбок, котрий так їм сподобався, що вони вирішили там оселитися. Стали рубати дерева, побудували собі хатинку, а поруч із нею маленьку церкву. Коли церква була готова, обидва брати пішли в Москву і попросили митрополита освятити її. Митрополит послав із ними священика, і освятили церкву в ім’я Пресвятої Трійці.

Важко було жити в дрімучому лісі: доріг не було, ніхто до них не приходив, крім брата Петра, який час від часу приносив їм хліб. Стефан не витримав такого життя, попрощався з братом і пішов у Москву, в один із тамтешніх монастирів. Варфоломій залишився один-однісінький. Час від часу приходив до нього для здійснення Божественних служб священик Митрофан. І одного разу Варфоломій сказав йому, що хотів би стати монахом і дати обітниці Богу. Священик Митрофан постриг його і дав йому нове ім’я – Сергій.

Ще декілька років прожив Сергій один серед дрімучого лісу. Восени йшли дощі, шуміли дерева, у трубі завивав вітер. Зимою хатинку заносило снігом під самий дах. Навкруги блукали дикі звірі. Іноді моторошно ставало Сергію, але він молився день і ніч і молитвою відганяв від себе страх.

Якось вийшов Сергій на подвір’я і бачить – лежить біля ґанку великий ведмідь. Не злякався страшного звіра преподобний, повернувся в келію, виніс окраєць хліба і нагодував ведмедя. Звір поїв і сховався в лісі. Але через декілька днів ведмідь знову з’явився, і Сергій знову нагодував його. Почав звір часто відвідувати преподобного і став зовсім ручним. Його можна було гладити, і він лежав біля ніг Сергія, немов собака.

Час минав, Сергій вже звик до своєї самотності, полюбив і шум лісу, і тишу його. Але ось почули люди про нього, стали приходити до нього і селитися поруч. Згодом зібралося кілька чоловік, поставили 12 келій, тобто маленьких монастирських будиночків, обнесли їх парканом, щоб звірі не забігали. Так утворився монастир.

Всі ці люди називалися братами, разом молилися, разом працювали. Сергій показував у всьому приклад; сам і дрова рубав, і воду носив, і на городі працював, і теслював. Коли зібралося багато монахів, вони умовили Сергія стати їх ігуменом. Митрополит Московський висвятив Сергія в ієреї, і став він на чолі своєї обителі, піклуючись про іноків, як найдобріший батько. Все більше і більше братії збиралося біля преподобного. Збудували нову велику церкву і багато нових келій. Кожному призначив Сергій свою справу, ніхто не лінувався, але все ж монастир був бідний. Часто не вистачало навіть хліба, щоб нагодувати всіх ченців.

Одного разу сталося так, що декілька днів сиділи вони без їжі. Охляли монахи, прийшли до ігумена і говорять:
- Ми так жити не можемо; якщо ще і сьогодні не буде хліба, ми розійдемося.
- Почекайте трохи, – сказав їм преподобний Сергій, – помолимося Богу, щоб Він послав нам хліба!

Всі стали на молитву і раптом почули, що хтось гучно постукав у ворота. Монастирський сторож відчинив і побачив таке: стоять вози, повні теплого хліба, ніби тільки що з печі. Люди, котрі привезли хліб, сказали, що їх направили до преподобного Сергія, але звідки вони – не сказали. Тоді Сергій звелів дзвонити в дзвін, зібрав усіх монахів, і почали служити молебень, дякуючи Богу, що Він почув їхні молитви.

Незабаром про святого Сергія дізналися по всій Русі, всі вважали його за праведника. Але він залишався, як і раніше, скромним і, як завжди, працював більше за всіх. Одягнений був так бідно, що ніхто не впізнав би в ньому ігумена. Одного разу прийшов здалеку простий селянин, щоб побачити отця ігумена.

- Де ігумен Сергій? – запитав він.
Ченці відповіли:
- Зачекай тут, він незабаром повернеться з городу!

Селянин чекав-чекав, а потім зазирнув через паркан і побачив, що на городі працює, прополюючи грядку, якийсь вбого одягнений монах.

- Де ж ігумен? Я прийшов до нього здалеку! – знову запитав селянин.
- Ось він іде! – відповіли йому.

Але селянин не повірив. Він очікував побачити поважного ігумена, а йому показали простого, бідного інока. Преподобний Сергій підійшов до селянина, поклонився йому низько, як почесному гостю, і повів його в трапезну. Селянин розповів Сергію, як йому сумно від того, що він не зустрів ігумена. Сергій ласкаво посміхнувся йому і сказав:
- Не сумуй, почекай і побачиш того, кого хочеш.

Раптом почувся кінський тупіт, відчинилися ворота, і сам князь із боярами в’їхав у двір обителі. Усі підвелися. Зіскочив князь із коня, схилився перед Сергієм, а преподобний благословив його, поцілував і посадив поруч із собою. Обвів селянин очима трапезну, шукаючи ігумена, і запитав:
- А де ж Сергій?
Йому відповіли:
- Дивися, ось він сидить поруч із князем!

Тут тільки і зрозумів селянин, що вбогий монах, який копав грядки в старому, полатаному одязі і є ігумен Сергій. Кинувся до його ніг і просив прощення, що не впізнав його. А преподобний втішив його і заспокоїв. Простим і ласкавим був Сергій і з князем, і з простим мужиком, тому що Господь велів любити всіх людей, як братів. Але гордих і недобрих він карав, не любив скупих і жадібних.

Неподалік від обителі жив один багатий, але скупий чоловік. Одного разу забрав він у свого сусіда-бідняка свиню і не хотів повернути. Пішов бідняк до преподобного Сергія і розповів про своє горе. Покликав ігумен багача, пояснив йому, що соромно і грішно кривдити бідних, і велів віддати свиню. Багач спочатку пообіцяв, але потім пожалів і зарізав свиню, а м’ясо сховав у погріб, на лід. Коли ж незабаром заглянув туди, то побачив, що все воно протухле і поїдене хробаками. Зрозумів багач, що це Бог його покарав за жадібність і за те, що він не послухався Сергія.

Святим людям Господь іноді посилає особливі видіння. Так було і з преподобним Сергієм. Одного раз пізно ввечері молився він у себе в келії. Раптом чує голос:
- Сергій!

Відчинив преподобний вікно і бачить – чудесне світло ллється з неба, і злітають якісь незвичайні птахи, такі прекрасні, яких він ніколи раніше не бачив, і співають вони надзвичайно солодко. Голос, котрий покликав його, сказав знову:
- Сергій, подивися навкруги! Скільки бачиш птиць, стільки буде в тебе учнів і, якщо вони будуть жити так, як ти, то ніколи число їх не зменшиться.

У той час в Русі все навчання було церковним. Книг друкувати не вміли, їх переписували від руки ченці по монастирях. Вони ж вчили дітей грамоті. Все світло навчання йшло із святих монастирів, і всі руські діти повинні пам’ятати, скільки добра і користі дали нам монастирі.

Великим князем Московським у дні преподобного Сергія був Димитрій Донський, названий так за перемогу над татарами.

Князь Димитрій Донський задумав звільнити Русь від татарського ярма. Він приїхав до Сергія просити його благословення на бій із татарами, і преподобний благословив його, тому що любив Русь, жалів народ свій і знав, що князь йде битися за праве діло, за свою вітчизну, за віру православну. Він окропив князя і його дружину святою водою, відслужив молебень і дав двох іноків Пересвіта та Осляблю, які раніше були воїнами.

Хоч і страшною була січ на Куликовому полі біля річки Дон, хоч і багато руських воїнів знайшли собі смерть у цьому побоїщі, але Господь дарував їм перемогу. Димитрій Донський повернувся в Москву переможцем.

Йшли роки. Все сильніше й палкіше молився преподобний Сергій, все ближчим ставав Богу. Праведні старці-монахи бачили, що коли він служить обідню, і йому співслужить світлий ангел. Але Сергій, по смиренню, заборонив їм говорити про це при його житті.

Незадовго до смерті було преподобному Сергію таке ВИДІННЯ.
Якось, помолившись за звичаєм, сів преподобний на ослін і сказав своєму келійнику-іноку, котрий жив із ним:
- Не бійся, чадо, зараз буде щось чудесне!

І почувся голос:
- Пречиста йде!

Преподобний вийшов до сіней, а келійник зі страху впав на підлогу і закрив лице одягом. Раптом вся келія освітилася чудесним світлом, і ввійшла Божа Матір з апостолами Петром та Іоанном. Надзвичайно ласкаво прозвучав голос Богоматері. Вона пообіцяла, що завжди допомагатиме святій обителі.

Незабаром після цього занедужав преподобний Сергій і зрозумів, що Господь зве його до Себе. Він звелів покликати до себе всіх ченців, благословив їх і дав останні настанови як жити, молитися і догоджати Господу. Велів всіх любити й особливо піклуватися про злиденних та паломників. Потім причастився святих Христових Тайн і відійшов до Господа 25 вересня 1392 р.

Більше 600 років пройшло з тих пір, багато-багато перемінилося на Русі, все життя стало іншим, але стоїть на тому ж місці Троїце-Сергієва Лавра, обнесена високою і широкою кам’яною стіною. Зі всіх кінців Русі сходяться люди до мощів преподобного Сергія, і багато чудесних зцілень відбувається там, де колись в дрімучому лісі оселився молодий Варфоломій, щоб вдалині від людей молитися Богу.

Хоча відійшов на небо святий Сергій Радонезький, але завжди він чує наші молитви, коли ми просимо допомогти нам. Ось чому, завжди на молитві говоріть так:

- Преподобний отче Сергіє, моли Бога за нас.

Google Buzz Vkontakte Facebook Twitter Мой мир Livejournal SEO Community Ваау! News2.ru Korica SMI2 Google Bookmarks Digg I.ua Закладки Yandex Linkstore Myscoop Ru-marks Webmarks Ruspace Web-zakladka Zakladok.net Reddit delicious Technorati Slashdot Yahoo My Web БобрДобр.ru Memori.ru МоёМесто.ru Mister Wong